До школи за їжею – дві історії про роботу з дітьми у складних життєвих обставинах

терам я щороку особисто вожу дітей у різні міста. За літо маємо дві-три поїздки: були в Тернополі, Франківську, провели Різдво у Львові.

Ми звертаємося в соцслужби, кілька разів нам була потрібна допомога поліції, але ми дуже далеко від райцентру – до нас не дуже хочуть їхати, тому більшість проблем ми вирішуємо самі, на місці.

Найпростіше, що може нам допомогти – безкоштовне харчування до 11-го класу, канцелярське приладдя. У нас досі є діти, яким на початку навчального року я видаю зошити і ручки. Я не кажу про ремонт – я кажу про нагодувати, дати чим і на чому вчитися.

Тетяна Плугова, директорка школи №289, Київ

Спочатку, звісно, проблему помічає вчитель. Починається з пропуску уроків, потім дитина повертається неохайна, сонна, голодна. Прибігає в їдальню без грошей. Є й такі, яким після шести уроків треба дати хліба. Часто такі діти роздратовані, відповідають на зауваження різко, постійно ображені, пригнічені. Тоді зрозуміло, що в сім’ї проблеми.

У нашій школі багато дітей, позбавлених батьківського піклування, сиріт чи напівсиріт. Або ж батьки розлучені. Для мене це так само складні життєві обставини, цьому теж треба приділяти увагу.

Допомагати ми починаємо з бесіди. Це робить класний керівник. У нас є психологи, але не всі діти розуміють, хто це (хоча я пояснювала), не кожна дитина прийде.

Фото: автор – AndrewLozovyi, Depositphotos

Буває, ми телефонуємо додому, питаємо, чому дитина не у школі, а мама каже, що вона закрилася у ванній і не хоче виходити. Перенаправляє проблему на дитину. Ми розуміємо, що проблеми з мамою (вона випиває), хоча виявити це без медичного підтвердження складно.

У старших класах маємо дівчинку, яка живе з татом. Каже, що ненавидить його, не хоче нічого робити. Загалом школі діти не дуже довіряють: ми ж тут оцінки ставимо, навчаємо, а дітям потрібне тепло і розуміння.

Тому ми тісно співпрацюємо із соцслужбою і службою у справах дітей. Дітям потрібна доросла людина, яка їх зрозуміє. Крім того, соцслужба, на відміну від нас, може прийти додому і подивитися на умови проживання.

Також у нас працює комісія з попередження правопорушень або рада профілактики. Коли виявляємо проблему – викликаємо і батьків, і учнів для бесіди. Наше завдання – не розказати, яка погана мама, тато чи учень, а спільно знайти рішення, щоб дитина хотіла ходити до школи і почувалася в колективі непригніченою.

Комісія працює раз на місяць, до неї входять психолог, заступники директора, інспектор у справах дітей, класні керівники чи предметники.

Ми записуємо у протоколі рекомендації, даємо можливість батькам змінити спілкування з дитиною. Бо змінюватися треба і дітям, і батькам. Коли батьки відмовляються, ми звертаємося до служб. До них прислухаються більше, бо вони попереджають про відповідальність за порушення прав дитини.

Зараз ми познайомилися з організацією “СОС Дитячі містечка Україна“, складаємо спільний план дій. Хочеться залучати батьків (поки це не вдавалося), щоб вони знали, як виховувати дітей, розуміли, як допомогти. В організації є центр, де діти можуть займатися спортом, англійською, є комп’ютерні кімнати і кафе для відпочинку. Наш соціальний педагог уже ходить до організації на тренінги.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”